«Це можливість закохатися в наші регіони», — Ірина Каразуб з Івано-Франківська про шоу «Ранок на Суспільному»

Міжрегіональний проєкт «Ранок на Суспільному» щодня розповідає телеглядачам усієї країни про те, чим живуть її жителі: від Закарпаття — до Харкова, від Чернігова — до Одеси. Ірина Каразуб — спецкореспондентка проєкту в Івано-Франківську. Журналістка розповіла про найбільш пам’ятну зйомку, про те, що її мотивує в роботі та над чим працює зараз. 

Читайте також: 133 проєкти відібрали для захисту в конкурсі «Створюй із Суспільним», з них 3 — із Прикарпаття

Над якими рубриками працюєте у проєкті «Ранок на Суспільному»? Хто ще у команді разом із вами?

— Працюємо над рубриками «Проти течії» та «Родинні історії». Крім цього, розповідаємо телеглядачам про цікаві професії, історії в будівлях чи про неординарних людей Прикарпаття. Загалом це 2–3-хвилинні замальовки про життя людей. Одні з них — надихають чи змушують усміхнутися, інші — мотивують. 

Насправді пошук рубрик досі триває. Нещодавно запустили серію уроків: як у старшому віці навчитися цифрової грамотності. В цьому нам допомагає наша Бабуся Галя (Галина Плотницька). У 60 вона створила свій перший сайт, а тепер навчає друзів і колег, як замовляти ліки онлайн чи перевіряти наявність субсидії з допомогою інтернету. 

Перші рубрики створювали з відеографом Дмитром Самарським. У липні естафету перейняв відеограф Роман Булелик. Він і профі своєї справи, і добрий друг. Тому йду на включення чи зйомки з упевненістю. Адже, окрім рубрик, знімаємо тематичні сюжети та включаємося в загальнонаціональний ефір.

Що показують телеглядачам «Родинні історії»?

— Про те, що переказують з діда-прадіда. Я завжди мріяла розповідати саме такі родинні історії. Як-от Василя та Василини Зеленчуків із села Криворівня Верховинського району. Це легендарне село, в якому знімали фільм «Тіні забутих предків», а в будинку цієї сім’ї проживав і Коцюбинський, і Франко. Самі Зеленчуки зберігають гуцульські традиції: говірку, одяг, дотримуються звичаїв. Це був перший випуск рубрики «Родинні історії».

Про що йдеться у рубриці «Проти течії»?

— Рубрику «Проти течії» започаткувала моя колега Наталія Димніч. З її дозволу я продовжила розповідати у ранковому шоу про сильних духом людей, адже спершу рубрика виходила як спецпроєкт Суспільного Карпати. Ці матеріали про тих, хто зміг — не зважаючи ні на що і попри все! Як-от Олександр Гринь — сьогодні директор благодійного фонду, а колись — наркозалежний. Пам’ятаю, він поклав переді мною свої руки, а вони — всі в рубцях. Запитую: «Звідки вони (шрами — авт.)?» Олександр усміхнувся і каже: «А це все уколи, коли ще зловживав». Після такого бракує слів. Ми кажемо своїм глядачам: вони змогли й ви теж зможете: подолати залежність чи травму, почати життя з початку. А ще — дякую героям наших рубрик, що діляться своїми непростими історіями з глядачами. Це цінно!

Як шукаєте теми та ідеї для матеріалів?

— Часом прогулююсь містом і можу запримітити когось цікавого. Наприклад, є у нас вуличний музика, якого обожнюють слухати, а мені хочеться розказати людям, хто він. Інколи друзі чи знайомі підказують героїв і, звичайно, «дядько Гугл» — у поміч (усміхається — авт.). Теми іноді «приходять» від випускової редакторки, на вибір. Хоч здебільшого — це особистий пошук і політ фантазії.

Які зйомки й історії стали для вас найцікавішими та найбільш пам’ятними? 

— Зйомки в горах. Вони завжди пам’ятні. Якось з гончарями підіймалися на Говерлу і ліпили глечики — незабутні відчуття. Майстри привертали увагу до своєї роботи під час карантину. Та й, зрештою, кинули виклик самим собі, і ми, журналісти, теж! Так, встаєш о 4:00, щоб дістатися до Заросляка, плануєш зйомку, попереду — тригодинний підйом, під час якого записуєш враження учасників. У журналістиці треба бути готовим до всього: підкорювати Говерлу й одночасно знімати сюжет (усміхається — авт.).

Адреналіну додають і ранкові включення. На одному з них розповідала про легендарну «Мармулядову пожежу» в Станиславові. Допомагав краєзнавець Тарас Лялик. До речі, деякі глядачі не тільки дізнались історичні цікавинки, але й вивчили для себе слово «мармуляда», тобто «повидло», «джем». А на іншому включенні разом із мандрівником Сергієм Лузановим учились орієнтуватися в лісі.

Які сюжети й рубрики, над якими ви працювали, отримали найбільший відгук у соцмережах?

— Дідусь на моноколесі — це відео набрало тисячі переглядів. У 70 він не  сидить вдома й активно розвивається. І тут його зацікавило, чи зможе їздити на моноколесі. Уявляєте, не тільки зміг, але й агітує людей «золотого віку» завжди жити творчо!
Найбільше «чіпляють» люди — такі ж, як ми. Ніби й звичайні собі, але раптом — узяли й, наприклад, переїхали жити в гори. Там облаштували свій побут, розказують, як це — жити без сусідів і вирощувати городину, піклуватися про довкілля. Або, пригадую, хлопець із прикарпатського села, який найкраще здав ЗНО в Україні. Ці й інші історії — про наших сусідів і навіть друзів, які можуть багато чим здивувати. 

За ці пів року, які працюєте в «Ранку на Суспільному», що вважаєте найголовнішою перевагою на проєкті? Адже міжрегіональне ранкове шоу — це новий формат для Суспільного в Україні.

— Це можливість закохатися в наші регіони, в країну та її людей. Тут ми подорожуємо Херсонщиною, а наступної хвилини — уже сплавляємося Дністром. У програмі інформативно й без маніпуляцій про політику та теми, які турбують: чи подорожчає газ, як працюватимуть школи, яка ситуація з вакциною від Covid-19? І для ранкового релаксу — історії, що надихають, та поради. 

І наостанок. «Ранок на Суспільному» у кількох словах: чим для вас стала ця програма і чим, на вашу думку, вона мала б стати для телеглядачів у різних куточках України?

— Для мене — це суперкоманда редакторів, випускових, ведучих, технічного персоналу і, звичайно, спецкорів! Я б зробила нашим девізом «Креатив. Свобода. Повага», бо так і є. «Ранок на Суспільному» — програма, якій вірю, бо вона про людей і для них. 
Для глядача — це і мотиватор, і можливість прокидатися й бачити на екрані людей, яким не байдуже до країни, в якій живемо!