«Журналіст насамперед повинен поважати свого глядача», — ведучий новин на Суспільному Карпати Василь Скрипка

«Журналіст насамперед повинен поважати свого глядача», — ведучий новин на Суспільному Карпати Василь Скрипка

16 чер. 2020

Про те, як готує прямі ефіри на Суспільному Карпати, про досвід, здобутий в умовах карантину, та співпрацю усіх підрозділів Івано-Франківської філії розповів випусковий редактор та ведучий новин на телеканалі UA: КАРПАТИ та Українському радіо Карпати Василь Скрипка. 

— Чому журналістика? 

— Це цікаво. Нові місця, люди, історії. Журналістика — дуже динамічна і непередбачувана. Ти не знаєш, над чим працюватимеш через кілька днів, де опинишся завтра, яких людей зустрінеш. Вона вимагає концентрації і постійного самовиховання. І мені це подобається. Звичайно ж, це можливість писати й говорити про важливе. Ти можеш озвучити проблему, про яку мовчать. І це чудово. 

  

— Розкажіть про свій звичний робочий день на Суспільному.

— Якщо говорити про обов’язки випускового редактора, тут є певний розпорядок. Спершу потрібно підготуватися до випусків новин: обговорити з колегами теми, над якими працюємо. Це також написання і узгодження текстів, взаємодія з режисерами монтажу під час роботи над матеріалами, що звучатимуть в ефірі. Опісля цього — робота в кадрі чи за мікрофоном. І так тричі впродовж дня.  

Коли працюю кореспондентом — все простіше. Збираєш інформацію, їздиш на зйомки, спілкуєшся з людьми, пишеш матеріал. Суспільне вчить бути універсальним. Тут ти — кореспондент, теле- і радіоведучий, редактор, а інколи й оператор. Це чудова платформа, аби пізнати усі тонкощі професії. 

— Новини — це командна «гра»? 

— Так, однозначно. За 20-хвилинним прямим ефіром — робота цілого колективу. Можна окреслити дві складові командної «гри». Одна з них — співпраця новинарів: кореспондентів, операторів, монтажерів, режисерів. Тут вже напрацьований механізм роботи. Часто на зйомках знаходимо спільну мову з оператором за допомогою лиш погляду один на одного. Друга важлива складова — командна «гра» всього колективу. Це співпраця між різними відділами. Для наповнення ефіру ми використовуємо і напрацювання колег, які готують теле- і радіопрограми. Співпрацюємо з колегами із діджитал-платформи, обговорюємо і обмінюємось матеріалами. Водночас, коли ти їдеш на важливу зйомку, колеги від тебе чекають найсвіжішої інформації, аби оперативно озвучити її в ефірі чи написати новину на сайті suspilne.media. І ти не маєш права підвести їх.

— Що найважче у цій роботі? 

— Бувають моменти, коли робота журналіста втомлює, примушує віддавати усю енергію. Насамперед, внутрішню. Це трапляється, коли інформаційна картина, буває, щодня повторюється. Ті ж проблеми, ті ж люди. Як замкнуте коло. 

— А за що найбільше її любите? 

— Цю роботу найбільше люблю за її ритм, новизну в усьому. З нею я завжди в тонусі. Сьогодні ти не задоволений своїм прямим включенням? Окей, знайди в чому причина і більше так не роби. Тобто, завдяки цій роботі ти постійно вчишся. Так би мовити, міцнієш у професії. Крім цього, люблю Суспільне за енергійний колектив, за поїздки у глибинки Прикарпаття, спілкування з людьми, непередбачуваність і драйв.

— Як вплинув на роботу карантин? Який досвід вдалося здобути?

— Багато колег під час карантину працювали дистанційно. Змінився й графік нашої роботи. Доводилося готувати ефіри для телебачення та радіо водночас. Це був шалений ритм. Але каранин додав не стільки фізичних навантажень, скільки психологічних. Вся інформація, пов’язана з коронавірусом, проходила крізь тебе. Було складно й думати про щось інше. 

Водночас, ми робили безліч матеріалів про взаємодопомогу в час пандемії. Хтось безкоштовно довозить медиків на роботу, хтось власноруч виготовляє засоби захисту і передає їх в лікарні, інші організовують збір коштів для покупки апаратів ШВЛ, а дехто просто годує медиків піцою. Це були різноманітні життєствердні історії, які заставляли не опускати рук. Ми бачили, як люди довкола самоорганізовуються, аби допомагати іншим. Тому історія із епідемією коронавірусу — це в деякій мірі і про оптимізм.

— Який матеріал ніколи не випустите в ефір Суспільного?

— Матеріал, в якому є хоча б натяк на політичне чи інше замовлення. «Джинсі» взагалі не місце в новинних ефірах не тільки Суспільного, а й загалом в журналістиці. Журналіст насамперед повинен поважати свого глядача. В цьому аспекті довіряю своїм колегам. Адже в нас, на Суспільному, є чіткі журналістські стандарти, дотримуючись яких ми показуємо об’єктивну й повну картину інформаційного дня. Ми розвиваємо якісну журналістику в нашому регіоні, яка не шкодить людям і не нав’язує чиїсь меседжі, а навпаки — допомагає глядачам й слухачам аналізувати самостійно. Звичайно, є ще куди рухатися і що вдосконалювати. Та цей шлях приємний і корисний.