«Наскільки важливо бути частиною потужної команди, яка працює чітко і злагоджено», — ведуча новин на Суспільному Карпати Діана Коржук

«Наскільки важливо бути частиною потужної команди, яка працює чітко і злагоджено», — ведуча новин на Суспільному Карпати Діана Коржук

20 тра. 2020

Про роботу за кадром новинарів Суспільного Карпати та що із буднів на карантині запам’ятається назавжди, розповіла ведуча й випускова редакторка інформаційних випусків телеканалу UA: КАРПАТИ Діана Коржук.

— Що привело вас у журналістику? Чому обрали роботу в новинах?

— Бажання завжди знати все і про всіх. А новини охоплюють всі сфери життя. 

— Що входить до ваших обов’язків зараз, на Суспільному? Опишіть свій робочий день.

— На Суспільному Карпати працюю випусковою редакторкою та ведучою новин. Перед тим як почути від режисера «3… 2… 1... Ефір!» і промовити «В студії — Діана Коржук. Вітаю!», потрібно добряче попрацювати. Аби розуміти, що ж сьогодні буде у випуску, необхідно знати всю інформаційну картину дня. Ми не можемо дозволити собі упустити щось важливе, адже тоді глядач не дізнається про це від нас і ми втратимо його. 

Зазвичай, мій день починається із гортання стрічки новин і соцмереж. Потім з’ясовую, хто з кореспондентів над чим працюватиме. Особливо ті, в кого зараз дистанційний режим роботи, бо їхні матеріали для ефіру доводиться монтувати самостійно. Загалом, впродовж дня збираю всі найголовніші новини Прикарпаття. Формую випуск новин так, щоб нашим глядачам було легко та цікаво його переглядати. Ну і найприємніше — робота в прямому ефірі.

— Отже, найприємніше — це робота в кадрі. А що ж найскладніше?

— Власне, найприємніше і є найскладнішим. Для 20-ти хвилин вечірнього прямого ефіру ти увесь день проводиш за столом режисера монтажу, уточнюєш із кореспондентами кожне речення в підведеннях до сюжетів, іноді — і в текстах. Узгоджуєш із головним редактором весь сценарій новин, потім — з режисером цей сценарій перевіряєш в студії. І аж тоді виходиш в прямий ефір. Глядач не бачить того об’єму роботи, який треба виконати до цього. Я ж розумію ціну кожного матеріалу у випуску і зусилля команди, яка над ним попрацювала. 

— Що відчули, коли зрозуміли, що доведеться працювати в умовах пандемії?

— Страх і невизначеність. Не лукавитиму: у перші дні оголошення режиму надзвичайної ситуації на Прикарпатті було страшно. Достеменно ніхто не знав і не розумів, з чим насправді маємо справу і як будемо працювати в цих умовах. Адже ми, журналісти, зобов’язані висвітлювати все, що відбувається. І моїми особистими найбільшими страхами були — як зніматимемо сюжети, коли є обмеження перебувати в громадських місцях, і що буде з ефіром, коли зіштовхнемося з нестачею тем та людських ресурсів? На щастя, катастрофи не сталося. За два місяці жоден ефір не зірвався, і що найголовніше — всі здорові. 

— Як змінилася звична робота із оголошенням карантину? 

— Насамперед, змінився графік роботи. Зараз тимчасово немає ранкових випусків новин, тому я можу не прокидатися о 4:00, щоб встигнути на прямий ефір о 7:30. Здавалося б, менше випусків — менше роботи. Однак, із початком карантину додалося чи не вдвічі більше завдань. Оскільки я випускова та ведуча, то в офіс на прямий ефір повинна приходити в будь якому випадку. 

— Звідки берете теми для матеріалів та ексклюзиви? 

— Соцмережі – найпотужніший інформатор. Сторінки державних установ, громадських організацій, волонтерів та громадських діячів. Пости в різноманітних групах, і не менш важливо — коментарі до цих постів. Іноді цікаву ідею для сюжету можна знайти і в 24-годинних історіях, які люди додають на власні сторінки в Instagram. Буває, спілкуєшся про щось в інтерв’ю із людиною, а під час розмови вона розповість інформацію для нового телесюжету. Часто й проблема з власного життя і побуту може стати інфоприводом.

— Яку інформацію ніколи не дозволите собі й колегам випустити в ефір?

— Неперевірену інформацію. Ми працюємо за світовими стандартами якісної незалежної журналістики. Журналісти Суспільного зобов’язані ретельно перевіряти всю інформацію, яка до них надходить. Якщо вона не «стовідсоткова», то в ефір не потрапить. 

— Розкажіть про робочий випадок під час карантину, який ви запам’ятайте на все життя? 

— Початок карантину в Україні. Одиночні випадки інфікування коронавірусом в Івано- Франківську. Ми знали, хто перший пацієнт з підтвердженим діагнозом COVID-19 і де він живе. І ми знали, що нам необхідно відзняти сюжет про це згідно із стандартами Суспільного. Але ось хто його підготує, хто поїде на цю небезпечну зйомку — ми не знали. Мінімум годину з колегами спілкувалися — обговорювали, хто ж все-таки здійснить виїзд, думали, чи варто говорити із сусідами хворого і взагалі, як висвітлювати цю подію. Це був страх перед невідомим, адже ми ніколи не працювали в умовах пандемії. В результаті — сюжет вийшов. Проте я, мабуть, ніколи не забуду, як поїхати на цю зйомку зголосилися знімальна група. Так би мовити, «першопрохідці». 

— Ви особисто їздили на зйомки в місця, де високий ризик зараження коронавірусною інфекцією? 

— Звісно. Згодом, впродовж карантину, і я, і мої колеги із ньюзруму вже ставитися до цього простіше та їздили в лікарні записувати інтервְ’ю із медиками. З часом страх зникає, але перші зйомки неможливо забути. Пам’ятаю, перший виїзд до інфекційної лікарні. В приміщення ми не заходили, знімали лише на подвір’ї, як волонтери передають лікарям експрес-тести. Ми були в засобах захисту. Після закінчення зйомки один з лікарів сказав нам викинути маски і рукавиці негайно. Ми так і зробили. А потім хвилин з двадцять антисептиком протирали все: руки, мікрофони, камеру, сумки, телефони, взуття… 

— Який досвід — як професійний, так і особистісний — дала вам робота в умовах карантину? 

— Наскільки важливо бути частиною потужної команди, яка працює чітко і злагоджено. Пандемія зірвала з людей їхні маски. Особисто, я побачила багатьох колег з іншої сторони — із ще кращої. Тепер я переконана, що для нас навіть пандемія — не перешкода. І якщо ми й за таких умов працюємо, то відчуваю, що ми можемо все, а, можливо, й більше.